Друга половина XX сторіччя стала епохою освоєння космосу. Але ракетна техніка - далеко не нове поняття. До створення потужних сучасних ракет-носіїв людина йшла через тисячоліття мрій, фантазій, помилок, пошуків у різних галузях науки і техніки, накопичення досвіду і знань. Особливе місце серед російських проектів застосування реактивного принципу польоту займає проект Н. І. Кібальчича, відомого російського революціонера, який залишив, незважаючи на коротке життя (1853-1881), глибокий слід в історії науки і техніки. Маючи великі й глибокі знання з математики, фізики і особливо з хімії, Кибальчич виготовляв саморобні снаряди і міни. "Проект повітроплавного приладу" був результатом тривалої дослідницької роботи Кібальчича над вибуховими речовинами. Він, по суті, вперше запропонував не ракетний двигун, пристосований до якого-небудь існуючого літальному апарату, як це робили інші винахідники, а зовсім новий (ракетодінамічний) апарат, прообраз сучасних пілотованих космічних засобів, у яких тяга ракетних двигунів служить для безпосереднього створення підйомної сили, що підтримує апарат у польоті. Літальний апарат Кібальчича повинен був функціонувати за принципом ракети! Але Кібальчича посадили до в'язниці за замах на царя Олександра II, і тому його проект літального апарату був виявлений тільки в 1917 році в архіві департаменту поліції. Отже, до кінця минулого століття ідея застосування для польотів реактивних приладів отримала у Росії великі масштаби. І першим, хто вирішив продовжити дослідження був наш великий співвітчизник Костянтин Едуардович Ціолковський (1857-1935рр.). Реактивним принципом руху він почав цікавитися дуже рано. Вже у 1883 році він дав опис корабля з реактивним двигуном, а у 1903 році Ціолковський вперше у світі мав можливість сконструювати схему рідинної ракети. Ідеї Ціолковського отримали загальне визнання ще у 1920-і роки. І блискучий продовжувач його справи С. П. Корольов за місяць до запуску першого штучного супутника Землі говорив, що ідеї та праці Костянтина Едуардовича будуть все більше і більше залучати до себе увагу в міру розвитку ракетної техніки, в чому, безперечно, виявився абсолютно правий.
Попович Павло Романович (нар.05.10.1930, м. Узин Білоцерківського р-ну Київської обл. — 30.09.2009, м. Гурзуф, АР Крим) — льотчик-космонавт, перший український космонавт, генерал-майор авіації (1976), кандидат технічних наук (1977). Двічі Герой Радянського Союзу (18.8.1962 та 20.07.1974). Закінчив військове авіаційне училище (1954), Військово-повітряну інженерну академію ім. Жуковського (1968). Після закінчення училища служив у частинах ВПС. 12—15 серпня 1962 р. здійснив на кораблі-супутнику «Восток-4» перший у світі груповий політ двох пілотованих кораблів спільно з А. Ніколаєвим, який пілотував космічний корабель «Восток-3». У ході групового польоту було проведено перші експерименти з радіозв’язку між екіпажами двох кораблів у космосі і взаємне фотографування, виконано широку програму науково-технічних і медико-біологічних експериментів. Провадив орієнтацію корабля в просторі за допомогою системи ручного управління. За успішне здійснення першого в світі групового космічного польоту і проявлені при цьому мужність і героїзм отримав звання Героя Радянського Союзу. Другий політ у космос здійснив 3—19 липня 1974 р. як командир екіпажу космічного корабля «Союз-14» (спільно з бортінженером Ю. Артюхіним). Зокрема, виконуючи завдання, 5 липня провів стиковку «Союзу-14» з науковою станцією «Салют-3», що знаходилася на орбіті з 25 червня 1974 р. Спільний політ космічного комплексу «Салют-3» — «Союз-14» продовжувався 15 діб. За час польоту космонавти досліджували геолого-морфологічні об’єкти земної поверхні, атмосферні утворення і явища, фізичні характеристики космічного простору, провели медико-біологічні дослідження з вивчення впливу чинників космічного польоту на організм людини і визначення раціональних режимів роботи на борту станції. За цей політ на орбітальній станції «Салют-3» і космічному кораблі «Союз-14» космонавту вдруге присвоєно звання Героя Радянського Союзу. За заслуги в освоєнні космічного простору удостоєний Золотої медалі ім. К. Е. Ціолковського (АН СРСР), медалі де ла Во (ФАІ). Йому також присвоєно звання Героя Праці Соціалістічної Республіки В’єтнам. Нагороджений двома орденами Леніна, орденом Червоної Зірки і медалями, а також іноземними орденами. Президент уфологічної асоціації СНД, Академії енерго-інформаційних наук. Очолює об’єднання української діаспори в Москві.
